Що з воза впало, то вже пропало.
Пиши пропало, а читай не вернеться.
Що в воду впало, то пропало.
Пропав, як у воду впав.
Як упав, то й пропав.
Бовть, як камінь у воду.
Оце пропав — як з мосту впав.
Пропав, як сіль у воді.
Пропав, як собака в ярмарку.
Пропав, як сірко на базарі.
П лив, плив, та на березі й утонув.
Переплив море, а в калюжі втопився.
Везе йому, як тому втопленику.
До нашого берега завжди припливе як не кізяк, то тріска.
Коли на те піде, то й серед битого шляху поламаєшся.
З дощу та під ринву пущу.
З-під ринви та на дощ.
З вогню та в полум’я.
От тобі віз і перевіз.
На тім же суку сів (невдача).
Плаче кривавими сльозами.
Плачу, аж хата ходить.
Плаче, як риба в неволі.
Жінка плаче, діти плачуть, сам плачеш, а луччого не бачиш.
У сльозах хустку випере, а на грудях висушить.
На кулаку сльози тре.
Так, що тільки кривавії не ллються.
Говорив би, та слів нема; плакав би, та сліз нема.
Сльоза хоч рідка, та їдка.
Сльози як перли!
Більше смутку, як радості.
Ой смутку ж мій!
Посиди, смутку, в кутку.
Не забув смутку — забув речі .
Лиха та радість, по котрій смуток наступає.
Можна й мовчки своє серце з’їсти.
Бодай не діждати своє серце на шматки рвати.
Кожний має свого моля, що його гризе.
Іржа залізо їсть, а печаль серце.
Черв’як серце точить.
Багатство дме, а нещастя гне.
В нещастю нема ні брата, ні свата.
Нещастя в дітях — нещастя в літах.
Не дай боже нещастя, а розум буде!
При нещасті і розумний подурнішає.
Нещасна, як подільська корова (коровами там робили).
Нещасному Макару нема талану.
Упав у тісну діру.
Коли б чоловік знав своє нещастя!
Від напасті не пропасти.
І з щастя та горя скувалася доля.
Всякий свого щастя коваль.
Щастя переходя живе.
Щастя як трястя; кого схоче, того й нападе.
Щастя без розуму — торбина дірява.
Щастя розум одбирає, а нещастя повертає.
Прибудь, щастя! Розум буде.
Щастя з нещастям в їдних санях їздять.
Хто горя не бачив, той і щастя не зазнає.
Хто рано встає, тому щастя є.